Заслужений майстер спорту з вільної боротьби калушанин Василь Федоришин волiє дiставатися будь-якого куточка України машиною, а не потягом чи лiтаком. Однак лiдер національної збiрної України Василь Федоришин першi заробленi грошi витратив не на придбання машини. Уперше сiв за кермо власного автомобiля в 24 роки. Як признався срiбний призер Олiмпiади в Пекiнi, машину вiн придбав аж пiсля того, як вирiшив питання iз житлом.

За моєї юностi iномарок на наших дорогах не було. Найкрутiшi їздили "Волгами". I я мрiяв про "Волгу". Коли подорослiшав, то iномарки потiснили вiтчизнянi авта. Я почав мрiяти про добротну iмпортну машину.

– I коли збулась ваша мрiя?

– Я дуже довго зволiкав iз придбанням машини. Перше авто придбав 2005-го – "Мазду-трiйку". Був на сьомому небi вiд щастя.

– У 2005 роцi вам було вже 24...

– Авжеж. Я мiг купити автомобiль ще у 18-рiчному вiцi. Постiйно вiдмовлявся. Постановив собi: спершу придбаю квартиру, а пiзнiше – машину. I це при тому, що помешкання значно дорожчi за авта. Однак не потрiбен шик, коли не маєш свого даху над головою. Зрештою, машина – це додатковi витрати. Якщо хочеш придбати квартиру, то краще уникнути цих додаткових витрат.

– Найбiльший гонорар ви заробили за здобуття "срiбла" на Олiмпiадi в Пекiнi -- близько 70 тисяч доларiв. Як Iгри змiнили ваше життя?

– Нiяк. На той момент завдяки перемогам на мiжнароднiй аренi я вже купив помешкання у Києвi. Тут i живу зi сiм'єю. За останнi шiсть рокiв встиг змiнити чотири машини. Нинi роз'їжджаю "Лексусом". До речi, це авто я придбав на честь успiшного виступу на Олiмпiйських iграх.

– Вiдчуваєте перевагу над iншими водiями, сидячи в "Лексусi"?

– Так, переваги є. Але я стараюся не звертати на них увагу.

– Як багато часу проводите за кермом?

– Я не їжджу лише вулицями Києва, а всiєю країною. Треба менi дiстатися Харкова – не їду на вокзал по квитки на потяг, а сiдаю за кермо i мчу на схiд. Найчастiше мiй маршрут пролягає зi столицi до рiдного Калуша. На вiдпочинок до Криму також їздимо машиною.

Ми виховуємо сина Сашка, якому в березнi виповниться два роки. Членами нашої родини можна також назвати двох песикiв. Коли їдемо до Криму, то їхнє мiсце – на почесному задньому сидiннi.

– Пiд час тривалої дороги є великий ризик порушити правила дорожнього руху...

– Нi-нi. Я завжди дуже уважний за кермом. Пильно стежу за кожним знаком i нiколи не порушую правил. Маю спокiй, бо нашi даїшники нiколи не зупиняють.

Розмову вів Олег Зубарук.