Для вихованки тренера з легкої атлетики ДЮСШ управління освіти Калуської міської ради Миколи Шевчука 18-річної Ганни Суслик чемпіонат України зі спортивної ходьби, що проходив в Івано-Франківську, не був якоюсь надзвичайною подією в її спортивній кар’єрі. Цьогоріч юна дівчина, яка народилася в селі Павлівці Калуського району й закінчила Калуську ЗОШ №1, представляла Україну на Кубку світу в Китаї та чемпіонаті світу в США. Зокрема, на юнацький чемпіонат світу вона їхала ще й з метою покращити свій особистий рекорд у спортивній ходьбі на 10 км, встановлений у Китаї (48 хв. 48,46 сек.). Але, на жаль, не все сталося так, як того хотілось би Ганні. Спека та хвороба дали про себе знати. Та досвід, якій спортсменка набула, поза сумнівом, знадобиться їй для досягнення головної мети. А вона у неї неабияка.

– Мені хотілось би потрапити на Олімпіаду. Час покаже, чи мені це вдасться, але потрібно старатися, – зауважила наша землячка.

Про перші кроки в легкій атлетиці, про сльози й небажання займатися спортивної ходьбою, про переломний момент у кар’єрі та надскладну техніку Ганна перед початком чемпіонату України зі спортивної ходьби в Івана-Франківську розповіла в інтерв’ю для сайту Федерації легкої атлетики України, яке, гадаємо, зацікавить і читачів нашого сайту.

– В легку атлетику мене привели батьки ще коли я була в шостому класі, – пригадувала Ганна Суслик. – Насправді я сама хотіла займатися, просила тата, щоб відвів мене в секцію. Я відразу потрапила в групу до Миколи Михайловича Шевчука, з яким працюю і досі. Щоправда, спочатку займалася бігом. Спеціалізувалася на дистанціях 800 та 1500 метрів. Але тренер помітив, що й особливих досягнень не було, і не вистачало тих даних, за рахунок яких можна вигравати українські змагання, тож вирішив перевести мене на спортивну ходьбу. Відразу почала демонструвати хороші результати, вже на першому всеукраїнському старті була третьою, а в подальшому – вигравала.

– Чому виникло бажання займатися саме легкою атлетикою?

– Завжди була маленькою, рухливою, любила бігати. Я жила в селі, там постійно якісь розваги, ігри, могли і в футбол пограти, коли дітьми були. Я вже тоді зрозуміла, що люблю активний спосіб життя, хоча на той момент займалася музикою, грала на скрипці з першого класу. До закінчення музичної школи мені залишався лише рік, але я обрала спорт.

– Якщо зараз попросити вас зіграти, згадаєте хоч одну мелодію?

– Зараз можу зіграти мелодію на слух. Складно забути те, що так довго вчив. Але я вже не граю шість років, навіть скрипку віддала знайомій дівчинці. Хіба не краще віддати її тому, хто любить музику? А моя знайома саме така. У мене зараз не так багато вільного часу, щоб грати. Коли в нас буває по два тренування на день, то ми настільки змучені, що навіть йти гуляти нікуди не хочеться.

– Пам’ятаєте той момент, коли тренер запропонував залишити біг і займатися спортивною ходьбою?

– Я тоді плакала, не хотіла, казала, що займатимуся бігом. Але мама мене підтримала, тож вирішила спробувати. Через один-два тижні мені вже почало щось вдаватися, адже спочатку чомусь навчитися надзвичайно складно, у нас дуже непроста техніка.

– Їй на тренуваннях, певно, приділяєте основну увагу?

– Тренер слідкує за технікою, та я й сама намагаюся це робити. Це ж передусім потрібно мені. Саме мені потрібно чисто йти, щоб не порушувати правила на змаганнях. Якщо я буду халявити, бігти, то від цього гірше буде лише мені.

У нас як… Погана техніка – вже є фаза польоту. Навіть якщо захочу йти гарно, не зможу цього зробити, все одно будуть якісь помилки. Особливу увагу потрібно приділити рукам, тренер постійно мені на цьому наголошує. В спортивній ходьбі дуже багато нюансів, якими не можна нехтувати.

– А зауважень багато отримуєте?

– У мене їх найбільше не від суддів, а від тренера. За ноги претензій зазвичай немає, а ось щодо спини є. Потрібно, щоб вона і руки були вільніші. Якщо говорити про змагання, то одного разу мене дискваліфікували. Після того більше уваги приділяю саме техніці, а не швидкості.

– Що вам найбільше допомагає або, навпаки, заважає під час змагань?

– Заважає те, що я завжди не на сто відсотків упевнена в своїх силах, у тому, що можу виграти і показати кращий результат. Хоч і перемагала багато разів, але все одно є якийсь страх. Він залишається позаду, коли починаю йти і бачу, що можу це робити. Але перед стартом тривожність присутня.

– Ваші батьки теж займалися спортом?

– Мама тривалий час займалася кінним спортом. Вона родом з Латвії, в Україну переїхала після знайомства з татом. Інколи вона також бігала спринтерські дистанції, але не дуже серйозно. Тато займався футболом. У нього була можливість поїхати грати в Київ, але батьки не дозволили.

– Якщо мама з Латвії, виходить, ви наполовину латишка?

– Не зовсім. В мені тече як мінімум чотири крові. В моєї мами мама була росіянкою, а тато – латиш. У тата батько – поляк, а мама – українка.

Прес-служба ФЛАУ.

На знімку: Ганна Суслик з тренером Миколою Шевчуком.